ІКРА

Тепер замість Суші-студії є Ікра. Але це явно для вас не новина, так як Ікра зробила собі дуже потужну рекламу. Там ще було закрито, а про неї говорили всі біґ-борди, газети, афіші на вулицях, сторінки в соц. мережах. Всі знали, що Ікра відкривається, а вона не відкривалася. І от нарешті недавно це сталося.

Вони поміняли не лише назву, а й весь дизайн. Ну все змінили. І все тепер таке гарне, оранжеве, і дуже вишукане. Багато дзеркал, білі стіни, стелі, і білі камінчики по периметру. А ще дуже зручно сидіти на диванах.

Але найбільше (якщо враховувати дизайн) мені сподобалася кімната для дівчаток. А саме, умивальник. Може, це тільки для мене так, але він мені дуже-дуже класний. І коли всі фотографують себе в дзеркалі,  я фотографую умивальник з закрутяшками.

Але треба говорити не лише про умивальники, бо це таки суші-бар, а про суші. І суші дуже смачні, такі, як були в Суші-студії, а може, ще смачніші. Нема до чого причепитися, кожна сушиночка дуже гарна.

Оце в мене Амай зблизька:

І здалеку:

А це Кіото. Напевне, мої улюблені гарячі суші, або просто улюблені суші. І улюблений соооус.

Тому мінуси не в смаку. Мінуси в самому меню. По-перше, нема фотографій ролів. Добре, що я собі знаю, як виглядає Філадельфія, чи Дракон, чи Манчестер, чи що-небудь. Але ж не всі знають. Мій хлопець, наприклад, не знає, і це дуже добре, що в нього є я. А що всім іншим робити?

Ну і ціни. Дорого. Все подорожчало. Звичайна Філадельфія коштує 83 гривні, мій улюблений Чорний Дракон - 120 грн, а Унагі - взагалі 150. Але  з цим нічого не зробиш. І карточку на 20% вони поміняли на 10%. Одним словом, треба мати багато грошей в гаманці, щоб сюди завітати.

Аргентинське El Toro

El Toro відкриває для франківців поки ще невідому аргентинську кухню. В Вікіпедії є довга стаття про чотири частини Аргентини з детальним описом того, що саме і де їдять. Наприклад, на північному заході - це м'ясо лами та інших тварин і умітас (це дуже дивне слово означає по-своєму особливий кукурудзяний пиріг, ну а українцям навіює думки про ванну кімнату),  а на півдні готують восьминогів, устриць, мідій та ще різноманітніших морепродуктів, яких тільки зловлять в океані. Якщо коротко підсумувати, аргентинська кухня означає дуже багато м'яса.

Але повернемося до самого El Toro. Трохи далеко він розташований від центру міста. Хто не знає - це зліва від Тюнінг клабу, хто не знає, де Тюнінг - біля Сільпо на Мазепи, хто вже не знає, де Сільпо - сорі, біда з вами. Але хочу нагадати, що Ронделю це взагалі не проблема, і скоро люди дізнаються, як тут смачно, і тут так само, як і в Ронделі, не буде де сісти.

Всередині гарно і затишно, це все через камін. А  через те, що дуже апетитно пахне жареним м'ясом,  ти автоматично стаєш голодним.

І все дуже гарно зроблено: милі фіраночки, стеля в складочки, всюди стоять свічки, а голови биків на кожному кроці взагалі дуже мирно виглядають.

Але найбільше мені сподобались тарілочки. Ось як ця, від Наполеона:

Велика, важка, і такого блідесенького помаранчевого кольору. Я знайду, де вони її купили, і куплю собі таких багато додому, і буде мені щастя

Давайте вже тоді договоримо про той Наполеон. То так виглядає, ніби його мало, але це не так. Ще раз кажу, тарілка дуже велика, і це три повноцінні куски, і ще кулька морозива, і ще горіхи. А крем в Наполеоні просто божественний, такий ніжний, дуже-дуже солодкий і чимось особливий. Ну ніде ще такого не їла. І до речі, кава з ним в подарунок.

Це супер-мега-велетенський Цезар в іншій гарній великій тарілочці. Тут є курка, бекон, помідори чері, пармезан, мікс салату. Ну вже навіть не треба писати, що він смачнючий.

Ззаду видніється запечена курочка в соусі. Не можу точно сказати, що саме за соус, але думаю, вершковий зі шпинатом. Досить того що неймовірно смачно, так ще й неймовірно багато.

Це крем-суп з морепродуктами і грінками. Зверніть увагу, що грінки подані на справжній морській мушлі, а мушля стоїть на моїй улюбленій тарілочці.

До речі, може ви не знали, що коли ви приставляєте мушлю до вуха, то ви чуєте не шум моря, як казала колись мама, а те, як кров рухається по судинах вуха і ехом відбивається від стінок мушлі.

А це НЕ хімічне бананове морозиво, яке вони самі тут виготовили. Особливість полягає в тому, що в роті ви відчуваєте справжні кусочки справжніх бананів, а не хімічний порошок і хімічний барвник. А це ж дуже великий плюс.

Я б вже дуже хотіла подивитися на їхній літній майданчик, бо місця надворі дуже багато, і я вже собі уявляю, як там буде гарно. Просто ще одна причина чекати тепла.

Ну і про мінуси. Один ви вже побачили і розумієте, що я не можу не згадати. І це слово lunch, яке вони  написали через А. Та то певно німці робили: що бачу, то пишу.

Ну а гіршим мінусом є туалет на вулиці. Треба вийти назовні, пройти два метри, і аж там він буде. Ну хоч дзеркало пристойне.

Тим не менше можна сюди завітати і скуштувати м'ясця. Точно голодними не вийдете.

Urban Space 100

Всі так давно говорять про цей  громадський ресторан, в якому аж сто власників, і який має в планах дуже багато хороших речей для нашого міста, його організатори вже так давно наробили стільки шуму і стільки ажіотажу, і ось нарешті недавно всі 100 людей знайшлися і заклад відкрився.

Місце дуже гарне, біля Білого будинку, там колись був Левіс.

Чесно кажучи, я дуже рада, що через свою лінь не написала цей пост раніше. Спершу я тут була день після відкриття і мені тут не сподобалося. Певно, вони ще день-два мали почекати і  подоробляти, бо все виглядало якось не завершено, а всіх страв з меню не було. І тоді я би точно їх загнобила.

Але я знов там побувала і таки поміняла свою думку.  Тепер мій улюблений столик - такий кругленький, в кутику біля вікна. Там затишно, а ще можна спостерігати одночасно як за людьми надворі (включаючи товстеньких смішних дядьків з Білого дому), так  і за людьми всередині.

До речі, люблю, коли відкриваються гарні нові заклади, і в них можна завжди зустріти купу купезну своїх знайомих і старих друзів (і навіть троюрідного брата, якого сто років не бачила), бо ж всі хочуть подивитися, що там і як.

Власники звичайно молодці, що зуміли правильно використати площу і зробити другий поверх, але мені там якось дуже темно. Я знаю, багато людей люблять темряву чи інтимність, тому це добре, і я нічого проти не маю. А ще мені моя знайома офіціантка розказала секрет, що з другого поверху можна прекрасно спостерігати за тим, що робиться на кухні (бо то дуже добре видно), і потім пред'являти претензії чи навпаки (Світа, привіт!).

Ще хочу щось розказати, але може це буде дивно. Мені дуже не подобається ця зелена стіна з надписами, ну дуже. Вона якась зазелена. І мені просто не приємно на неї дивитися. Тому таким, як я, рекомендую сидіти так, щоб стіна була позаду, і тоді все буде добре. І ви будете дивитися в цю прекрасну сторону.

А люди, які люблять зелений колір, або отаке всяке, дивіться собі на здоров'я.

Щодо меню. Ну так, трохи дорого. Звичайний лате коштує 24 гривні і за ці гроші ви вип'єте таких два в Легенда-пабі. Але ж погодьтеся, зараз все дорого. А там, де недорого, то завтра буде дорого. Може, ви не знаєте, що ціни в Пеперончіно просто підняли на 15%, але меню не поміняли, і до вас підійде такий щасливий офіціант і весело це пояснить обвалом гривні.

Отже, щодо меню. Є тортики з Делікації, тобто ті самі, що в ГІФі.

Є супи, є різні штуки з моцарелою (салати і ще всяке різне), є сендвічі і є паї. Так от хочу поговорити про паї, бо вони мені дуже сподобалися.

Його ось так приносять на дощечці, і він просто страшенно апетитний. Ці листки салату тут трошки ні до чого правда, але вже. Як бачите, зверху тоненький шар тіста, приліпленого зверху навколо форми. А всередині те, що ви самі виберете. Мій тут з курочкою і броколі. Ось:

Крім курки і броколі тут ще є гриби та морква, воно все запеклося у своєму соці, і дуже смачно вийшло. Рекомендую.

Це велике капучіно в дуже гарному стакані, якого тут майже не видно. Мусите повірити, що стакани тут дуже кльові і дуже незвичні. Мені найбільше сподобався найменший, для еспресо, який я побачила в жіночки на сусідньому столику. Тепер починаю роздумувати над тим, що треба нарешті його полюбити.

Підсумовую: все супер, заходіть і подивіться!