Аргентинське El Toro

El Toro відкриває для франківців поки ще невідому аргентинську кухню. В Вікіпедії є довга стаття про чотири частини Аргентини з детальним описом того, що саме і де їдять. Наприклад, на північному заході - це м'ясо лами та інших тварин і умітас (це дуже дивне слово означає по-своєму особливий кукурудзяний пиріг, ну а українцям навіює думки про ванну кімнату),  а на півдні готують восьминогів, устриць, мідій та ще різноманітніших морепродуктів, яких тільки зловлять в океані. Якщо коротко підсумувати, аргентинська кухня означає дуже багато м'яса.

Але повернемося до самого El Toro. Трохи далеко він розташований від центру міста. Хто не знає - це зліва від Тюнінг клабу, хто не знає, де Тюнінг - біля Сільпо на Мазепи, хто вже не знає, де Сільпо - сорі, біда з вами. Але хочу нагадати, що Ронделю це взагалі не проблема, і скоро люди дізнаються, як тут смачно, і тут так само, як і в Ронделі, не буде де сісти.

Всередині гарно і затишно, це все через камін. А  через те, що дуже апетитно пахне жареним м'ясом,  ти автоматично стаєш голодним.

І все дуже гарно зроблено: милі фіраночки, стеля в складочки, всюди стоять свічки, а голови биків на кожному кроці взагалі дуже мирно виглядають.

Але найбільше мені сподобались тарілочки. Ось як ця, від Наполеона:

Велика, важка, і такого блідесенького помаранчевого кольору. Я знайду, де вони її купили, і куплю собі таких багато додому, і буде мені щастя

Давайте вже тоді договоримо про той Наполеон. То так виглядає, ніби його мало, але це не так. Ще раз кажу, тарілка дуже велика, і це три повноцінні куски, і ще кулька морозива, і ще горіхи. А крем в Наполеоні просто божественний, такий ніжний, дуже-дуже солодкий і чимось особливий. Ну ніде ще такого не їла. І до речі, кава з ним в подарунок.

Це супер-мега-велетенський Цезар в іншій гарній великій тарілочці. Тут є курка, бекон, помідори чері, пармезан, мікс салату. Ну вже навіть не треба писати, що він смачнючий.

Ззаду видніється запечена курочка в соусі. Не можу точно сказати, що саме за соус, але думаю, вершковий зі шпинатом. Досить того що неймовірно смачно, так ще й неймовірно багато.

Це крем-суп з морепродуктами і грінками. Зверніть увагу, що грінки подані на справжній морській мушлі, а мушля стоїть на моїй улюбленій тарілочці.

До речі, може ви не знали, що коли ви приставляєте мушлю до вуха, то ви чуєте не шум моря, як казала колись мама, а те, як кров рухається по судинах вуха і ехом відбивається від стінок мушлі.

А це НЕ хімічне бананове морозиво, яке вони самі тут виготовили. Особливість полягає в тому, що в роті ви відчуваєте справжні кусочки справжніх бананів, а не хімічний порошок і хімічний барвник. А це ж дуже великий плюс.

Я б вже дуже хотіла подивитися на їхній літній майданчик, бо місця надворі дуже багато, і я вже собі уявляю, як там буде гарно. Просто ще одна причина чекати тепла.

Ну і про мінуси. Один ви вже побачили і розумієте, що я не можу не згадати. І це слово lunch, яке вони  написали через А. Та то певно німці робили: що бачу, то пишу.

Ну а гіршим мінусом є туалет на вулиці. Треба вийти назовні, пройти два метри, і аж там він буде. Ну хоч дзеркало пристойне.

Тим не менше можна сюди завітати і скуштувати м'ясця. Точно голодними не вийдете.